Новини

    Робити добро

                 Нещодавно в нашій школі була проведена акція "Допоможи пораненому", до якої долучилися учні та учителі. Зібрані кошти та солодощі були передані групою учителів та учнів до Вінницького військового госпіталю. Своїми враженнями про поїздку діти поділилися з шкільною громадою. Пропонуємо читачам один із відгуків...



         Я, учениця 11 класу Кухніцька Інна, мала змогу відвідати військовий госпіталь. Чесно кажучи, я напевно до кінця свого життя пам’ятатиму тих людей, з якими я мала змогу спілкуватися і слова, які мені приходилось від них чути. Я ніколи не думала, що люди скалічені горем війни можуть бути настільки сильними духом. Я бачила багатьох молодих хлопців, які залишилися без рук і без ніг, я бачила людей з багатьма різними вадами і це видовище викликало в мені нестерпне почуття сорому. Настільки часто я не цінувала те, що дав мені Бог в повній мірі. Як часто я нарікала на певні тимчасові життєві негаразди. Мені стало так соромно за нашу халатність по відношенню до людей скалічених війною, до теперішньої ситуації в країні. Люди замість того, щоб робити усе можливе аби комусь допомогти, по можливості вплинути на якісь ситуації, які спіткали людей у воєнних зонах, просто зайнялись своїми власними проблемами, своїм власним життям. Як прикро спостерігати таке видовище,  але ще гірше розуміти  те, що все, щоб ми не сіяли своїми вчинками,будемо змушені пожати, так, саме ми, і не політики, не президент  платитимуть за нас.

        Усі мої подальші думки я передала у вірші:

         Господи, і я молюся. Чуєш?

         Не відведи від мого погляду своїх очей.

         Я знаю, Боже, це не ти руйнуєш,

         Життя ні в чім не винних ще людей.

         Ісусе, я коли сідаю їсти,

         Прошу благословення  в  всякий час.

          Чому й вони не можуть так як всі ми сісти?

          Невже ти милосердніший до нас?

          Коли я щось роблю, чи йду, кроки ступаю,

           Коли дивлюсь чи чую спів пташок.

           Я зовсім не замислюючись все це маю,

           А хтось мріє хоч раз ступити крок…

           Хтось мріє ще хоч раз побачить сонце,

            Або ж почути пісню солов’я,

            Чи може власними руками привідкрить віконце.

            Вони не можуть, можу це все я…

            Невже я краща? В чому їх провина?

             В чому вина маленького дитя,

            Яке не має прихисту в бідній хатині?

             Його батьки покинули життя…

             В чому вина ще юного солдата,

             Серцебиття якого зупинився такт?

             Я б своє серце віддала тим, хто загинув.

             Я ж не є краща Боже! Як же так?

             Якби могла, віддала б руки, ноги,

              Віддала б власний зір або чуття.

              Десь чиєсь серце все частіше б’ється від тривоги,

              А я спокійна, я куштую смак життя.

             Чим же я краща? Що в мене гарніше

               Душі людської, що пішла у забуття,

               Чим заслуговую я жити більше,

               Ніж чиясь мати, юний хлопець, чи дитя?

              Не в  моїм праві є засуджувать, карати.

               Не в моїх силах ворога спинить.

               Маю лиш право я його любить як брата,

               Маю лиш право правильно прожить.

              Якби могла, віддала б все, що маю

              Та не я в праві керувать життям.

              Прийми мою молитву, я благаю,

              І правильний дай напрямок моїм путям.

             Мій добрий Господи, я ще буду молитись,

             Я оббиватиму іще не раз небесний твій поріг.

             Моя мета в молитві не здаватись

             І я не шкодуватиму для цього сліз.

             Нехай вже краще ллються мої сльози,

             Нехай заповнять всі чаші небес,

             Аніж людськая кров не винна, Боже,

            Верни лиш мир, не треба більш чудес.

             Гіршої скрути ніж війна немає.

              Можливо в цьому наша є провина, не вини.

              І я молю, о Боже, я благаю:

              Зніми з нас плащ кровавої війни!



    04.02.2015 | Aдмін

    Вернутись назад